Олег Лукша: Самоутвердження в житті неможливе без реалізації власних ідей та задумів
Часто кажуть, що вік людини вимірюється не роками, а тим, як вона відчуває себе в оточуючому світі. Загальність цього твердження певною мірою зникає лише тоді, коли привідчинається внутрішній світ людини. Мій співрозмовник – Олег Лукша, якому днями виповнюється 60 років. За плечима – життя, сповнене багатьма подіями, улюбленою роботою, різноманітною і багатогранною громадською діяльністю, приємними сімейними турботами. Доцент створеної ним у 1994 році кафедри електронних систем УжНУ, а до цього – директор Спеціального конструкторсько-технологічного бюро „Квант”, кандидат фізико-математичних наук.
|
Автор більше 120 наукових праць та 7 авторських свідоцтв на винаходи в галузях матеріалів пристроїв лазерної техніки і оптоелектроніки. І водночас впродовж останніх 15 років – засновник і організатор діяльності трьох активно працюючих громадських організацій, депутат Ужгородської міської ради останніх трьох скликань, виконавчий директор Закарпатського регіонального відділення Асоціації міст України з часу його створення у 2000 році. Перераховане не залишає сумнівів у тому, що нудьгувати Олегу не доводиться. Але за взаємною домовленістю ми не обговорюватимемо в ювілейному інтерв’ю здобутки і успіхи. Нас обох більше цікавить досягнення з роками відчуття гармонії чи, можливо, дисгармонії внутрішнього і зовнішнього світів людини та причин, якими вони обумовлені.
- Олеже, кругла дата налаштовує усіх на певні узагальнення і оцінки, навіть на філософські роздуми. Що, на твій погляд, найбільш варте узагальнення в плані гармонійного життя?
- Світосприйняття дійсності і внутрішній духовний світ. Саме ці ознаки роблять кожну людину неповторною у всесвіті. Звичайно ж, вони видозмінюються з віком та внаслідок трансформацій зовнішнього світу і суспільного оточення. Але усвідомлення певної „періодизації” світосприйняття приходить лише з роками. Для мого покоління якісна зміна світосприйняття відбувалась із середини 80-х до початку 90-х років, коли швидко розвалювався СРСР і наступив крах інших тоталітарних комуністичних режимів у країнах Східної Європи. До цього історичного моменту величезна кількість людей в СРСР щиро вірили у світле комуністичне майбутнє, а для деяких з них ностальгія за ілюзорними цінностями так і не пройде вже ніколи. А загалом світосприйняття дуже багатьох речей з віком суттєво змінюється під впливом життєвого досвіду. Недарма ж говорять про досягнення мудрості та про багатство років.
- Напрошується питання про світосприйняття тобою нинішнього суспільного розвитку України.
- Моє покоління, як іще активний у житті носій пам’яті суспільного буття часів тоталітарної комуністичної влади, є небезпечним для тих, хто плекає надії встановити в Україні під гаслами досягнення стабільності і наведення порядку новий режим керованої демократії російського типу, а по суті – тоталітаризм. Небезпечний і тому, що ми знаємо ціну демагогії тоталітаризму, а з іншого боку – і тому, що ми пам’ятаємо про можливість життя без тотальної корупції в суспільстві і про те, що, до прикладу, суд може бути непідкупним. На жаль, у нас уже виросло молоде покоління в умовах повного засилля корупції у всіх сферах суспільного життя. Як на мене, ще більш важливим у світосприйнятті нашого суспільного поступу є аналіз факторів глобального цивілізаційного розвитку.
- Невже глобальні проблеми спроможні так сильно вплинути на світосприйняття і розвиток українського суспільства?
- Мова йде не стільки про негативну складову глобалізацій них процесів в економіці, екології, культурі та інших сферах життя, які обумовлюють кризові явища. Набагато більш важливим є спотвореність світового інформаційного поля щодо різних аспектів життя людських спільнот. Парадоксально, але головною кризою сучасності є зовсім не економічні фінансові чи екологічні проблеми, а криза адекватного сприйняття і розуміння людьми явищ, речей і подій. Парадоксально тому, що все-таки ми живемо в епоху інформатизації, яку ще називають епохою інформаційного суспільства та стрімкого наростання комунікацій між людьми. Не дивлячись на це, ми навпаки – все більше віддаляємось від істини. Все більше і більше людей на планеті перебуває у полоні колективної омани. Через потужні родіоефірні і електронні та друковані інформаційні канали, включаючи рекламу, формується свого роду бар’єр до адекватного, істинного розуміння сутності явищ і речей, намірів і дій. Цілеспрямована, інформаційно-спотворена експансія в мізки і душі людей серйозно загрожує антропогенною катастрофою на Землі. Для України, яка суттєво відстає від інших східноєвропейських країн у досягненні сталості економічного та незворотності демократичного розвитку, перебування у спотвореному інформаційному полі особливо небезпечне. Як фізик за освітою, поясню це на основі уявлення про перебування певної системи з багатьма змінними параметрами поблизу критичного поля т. зв. біфуркації. Достатньо зовсім невеликих змін зовнішніх дій на систему в точках біфуркації, щоб перевести її у якісно інший параметричний стан. Аналогія: достатньо прийняти кілька начебто реформних законів чи змін до Конституції, щоб країна опинилася у тоталітаризмі.
- Твердження про колективні омани мільйонів людей напевно має і глобальні, і українські приклади?
- Таких прикладів, на жаль, значно більше, аніж інформацій про наближення до істини в явищах чи подіях. Що ми знаємо про справжні наміри і дії світової продовольчої мафії, що використовує генно-модифіковані організми (ГМО) і різного роду шкідливі хімічні речовини та яскраву упаковку і потужну рекламу? В такому ж ключі діє світова фармацевтична мафія. Штучне ініціювання світових фінансових і економічних криз, війни за енергетичні і сировинні ресурси, пандемії та епідемії, безповоротне зникнення з планети сотень і тисяч видів біорізноманіття, проблеми глобального потепління і питної води – це лише частина проблем, про істинний стан яких до нас лише інколи проривається адекватна інформація. В Україні ж про будь-яку більш-менш достовірну офіційну статистику, не беручи вже до уваги істинні наміри влади, дії і джерела фінансування політичних партій, навіть не йдеться. В Україні, окрім того, глобальні кризові явища наладаються на нашу внутрішню кризу і на боротьбу олігархічно-кланових кіл за повноту влади. Що з цього виходить, ми відчуваємо на власному добробуті і рівні життя.
- Що робити людству при таких тенденціях цивілізаційного розвитку? І що робити здоровим суспільним силам в Україні?
- В першу чергу, знижувати і навіть долати інформаційні бар’єри до істини та сутності явищ і подій у світі. На перший погляд, така діяльність близька до філософії антиглобалізму. Але протестна діяльність антиглобалістів навряд чи спроможна вирішувати світові і регіональні проблеми. Місію подолання інформаційних бар’єрів та вироблення стратегічних рішень можуть і повинні взяти на себе здорові суспільні сили в національних спільнотах розвинених країн, у т. ч. й в Україні. З провідною роллю сукупного наукового, культурного, технічного і технологічного інтелекту суспільства. Адже саме сукупний інтелект суспільства будь-якої країни є найбільш стійким до згубного впливу інформаційних агресій у мізки людей. Серед іншого, в подібних агресіях підступно впроваджується і система цінностей, в якій центральне місце займають гроші, влада, сила, інструменти впливу, егоцентризм, жорстка боротьба за виживання. Натомість людям – інтелектуалам, притаманні такі риси, як духовність, гуманізм, ноосферне і екологічне мислення, потреба у новому знанні, внутрішні культура і етика. Сила інтелекту незрівнянно більша за силу грошей і мінливої влади. Однак, роз’єднаність представників сукупного інтелекту не дає їм можливості ані усвідомити свою місію, ані ефективно діяти. Звідси – критична важливість утворення і організації активної діяльності інституцій та об’єднань громадянського суспільства, т. зв. неурядових організацій (НУО). Ще важливіше створювати мережі, коаліції та консорціуми НУО, у т. ч. й міжнародні.
- Як прийшло усвідомлення провідної і навіть месіанської ролі об’єднань науково-інтелектуальної та культурної еліти для України?
- Звичайно ж, з аналізу суспільного і політичного розвитку України з часу здобуття нею незалежності. Фізична освіта, як ніяка інша, внутрішньо мобілізує до системного аналізу. В середині 90-х років не лише для мене, а й для більшості людей інтелектуальної праці стало зрозумілим, що ейфорія незалежності і декларативної демократії сама по собі не збудує демократичну державу і громадянське суспільство. Потрібно створювати громадські інституції, потрібно йти у місцеву, регіональну і центральну влади. Тим більше, що людський ресурс суто національно-українського державотворчого спрямування був нечисельним і слабким. А після обрання у 1994 році Президентом України Кучми Л.Д. і цей несформований потенціал політичного лідерства був цілеспрямовано нейтралізований, а лідер – В’ячеслав Чорновіл загинув при досі нез’ясованих обставинах. Саме із середини 90-х років в політику і у владу всіх рівнів почали проникати маргінали і напівкримінальні елементи. Перебування у владі стало свого роду бізнесом – або через доступ до ресурсів і бюджетів, або через корупційне лобіювання. Вибудувались й відповідні політичні бізнес-партії: назви різні, а всі подібні між собою тим, що не мають чіткої ідеології і соціальних коренів. Поки-що цей процес привів, хотілось би, до тимчасової перемоги олігархічно-кланового і маргінального політикуму у державотворенні. А державна політика проводиться не в національних інтересах, провідниками яких залишилось лише частково сформоване громадянське суспільство і фінансово та законодавчо неспроможне місцеве самоврядування, від якого скоро може взагалі нічого не залишитись під супровід гасел про реформи.
- Олеже, що вдалось зробити, опираючись на таку світоглядну позицію, і, що природно, потребу самоутвердження в житті?
- Звісно, самоутвердження в житті неможливе без реалізації власних ідей та задумів, які теж народились не на пустому місці. Позитивним був навіть досвід дев’ятирічного головування з 1973 по 1981 рік в обласній раді молодих вчених при обкомі комсомолу. В 1994 році був серед організаторів і засновників Ротарі клубу „Ужгород”, в якому із задоволенням працюю і зараз. З 1998 року і по сьогодні вже третє скликання обираюсь депутатом Ужгородської міської ради. В 1999 та у 2001 році за підтримки однодумців реалізовуються мої задуми утворення Асоціації розвитку малого і середнього бізнесу та інновацій „Ужгород – ХХІ вік” та Агентства місцевого розвитку та інформаційних ресурсів „Європоліс”. Всі громадські об’єднання на те що працюють, вони достатньо успішні уже тим, що виконують різноманітні ініціативні і грантові проекти, потрібні громадам. Все ж оцінку дій роботі мають дати люди і сама громадськість, в інтересах якої діяльність декларується. В 2000 році вперше в Україні не без моєї ініціативи та участі утворене Закарпатське регіональне відділення Асоціації міст України, виконавчим директором якого працюю вже більше 10 років, не полишаючи основної роботи в університеті. Але все це – лише інституції НУО, тобто, форма. А зміст – у роботі і проектах.
- Чи приносить така напружена громадська робота задоволення і визнання, зокрема, владою?
- Абсолютно впевнений в її необхідності і корисності для людей і громад, які, звичайно ж, схвалюють громадську роботу. А це і є найкращим визнанням. Що стосується влади, особливо виконавчої, то нині її природа така, що вона воліє бути у протистоянні і настороженості до громадського сектора. Поки так триватиме, влада залишатиметься найслабшою ланкою держави, як це не парадоксально.
|
|
|
Адміністратор сайту РВ, (Закарпатське РВ АМУ)20.07.2010 |
| Обговорення в форумi |
|
|
|
|
