На розгляді в Комітеті Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій знаходиться проєкт Закону України «Про харчування у закладах загальної середньої освіти» (реєстр. № 2664 від 20.12.2019 року). Законопроєктом пропонується врегулювати питання організації та забезпечення харчування дітей у закладах загальної середньої освіти. У цілому підтримуючи необхідність належної організації якісного харчування дітей під час освітнього процесу, Асоціація міст України висловлює окремі зауваження та рекомендації:

У пункті п᾽ятому абзацу другого частини другої статті 3 Законопроєкту визначено виключний перелік осіб, які належать до пільгових категорій та мають бути забезпечені безоплатним та пільговим харчуванням. Насамперед варто зауважити, що механізм надання безоплатного та пільгового харчування різний, а тому, на думку Асоціації міст України, необхідно розмежувати ці поняття в окремих нормах, щоб уникнути різночитань.

Сьогодні всі органи місцевого самоврядування за кошти місцевих бюджетів забезпечують харчуванням дітей пільгових категорій та інших категорій, визначених законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про охорону дитинства», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сімʼям» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та інших нормативно-правових актів. Так, харчуються діти сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти з особливими освітніми потребами, які навчаються в спеціальних та інклюзивних класах, діти із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сімʼям» та інші, визначені Законами України, категорії. Також міста додатково харчують дітей учасників АТО, загиблих в АТО; дітей працівників органів внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових обов’язків; дітей сімей переселенців з тимчасово окупованої території та зони АТО; дітей із сімей загиблих під час Революції Гідності та із сімей учасників Революції Гідності, які отримали ушкодження здоров’я; дітей, сім’ї яких опинились у складних життєвих обставинах; а також дітей воїнів-афганців.

У пункті п᾽ятому абзацу другого частини другої статті 3 Законопроєкту з᾽являються додаткові категорії осіб, яких автори законопроєкту пропонують харчувати безкоштовно та пільгово: вихованці груп подовженого дня; учні 1–4-х класів; вихованці шкіл-інтернатів, пришкільних інтернатів, спеціалізованих шкіл (мистецького, наукового, військового або спортивного профілю), дошкільних навчальних закладів та оздоровчих таборів при закладах загальної середньої освіти. Наявність додаткових категорій дітей суттєво збільшить видатки місцевих бюджетів на організацію їх харчування. При цьому в Пояснювальній записці до Законопроєкту відсутнє належне фінансово-економічне обґрунтування, що ставить під сумнів можливість реалізації цієї норми. Також, забезпечуючи пільгове чи безоплатне харчування дітей дошкільних навчальних закладів при закладах загальної середньої освіти, свідомо порушується принцип справедливості у забезпеченні харчування дітей закладів дошкільної освіти, що функціонують самостійно.

Вважаємо, що встановлення виключного переліку осіб пільгових категорій є недоцільним у Законопроєкті ще й тому, що цей перелік може змінюватись або визначатись іншими законами, а тому пропонуємо пункт п᾽ятий абзацу другого частини другої статті 3 Законопроєкту виключити.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності належить територіальній громаді. У той же час пунктом третім частини першої статті 7 Законопроєкту пропонується визначити повноваженням держави надавати права безоплатно використовувати для організації харчування дітей у закладах загальної середньої освіти приміщень шкільних їдалень і буфетів, забезпечених гарячою та холодною водою, теплом, електроенергією, каналізацією. Звертаємо увагу, що це право може бути реалізоване державної виключно до закладів освіти державної форми власності. У той же час більшість закладів загальної середньої освіти України мають комунальну форму власності.

Відповідно до підпункту 1 пункту «а» статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад. Згідно з статтею 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Зважаючи на вище зазначене, пропонуємо пункт третій частини першої статті 7 Законопроєкту викласти у такій редакції:

«надання права безоплатно використовувати для організації харчування дітей у закладах загальної середньої освіти державної форми власності приміщень шкільних їдалень і буфетів, забезпечених гарячою та холодною водою, теплом, електроенергією, каналізацією;».

Окрім того, вважаємо, що пункт третій частини першої статті 7 Законопроєкту варто узгодити із Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Пунктом шостим частини першої статті 7 Законопроєкту пропонується видатки на організацію харчування у закладах загальної середньої освіти здійснювати за рахунок районних, міських бюджетів та бюджетів об’єднаних територіальних громад; а також спонсорської допомоги сільськогосподарських (фермерських) господарств, інших суб’єктів господарювання та батьків. Реалізація норм Законопроєкту призведе до суттєвого зростання видатків місцевих бюджетів на харчування дітей у закладах загальної середньої освіти, у той же час автори не пропонують джерела їх покриття. Відповідно до частини третьої статті 142 Конституції України витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Лише у частині третій статті 10 Прикінцевих положень Законопроєкту згадується як одне із джерел фінансування харчування дітей Державний бюджет України. При цьому не визначаються цілі, на які буде спрямовано кошти державного бюджету в частині організації харчування дітей.

Пропонуємо визначити компенсатори покриття додаткових видатків місцевих бюджетів на ці цілі.

Частиною третьою статті 10 Прикінцевих положень Законопроєкту здійснюється спроба встановити норми та режим харчування дітей. У той же час такі норми встановлюються відповідними підзаконними актами Кабінету Міністрів України, оскільки потребують більш частого, ніж Закон, корегування та врахування потреб окремих категорій дітей і специфіки закладів освіти. Вважаємо, що частина третя статті 10 Прикінцевих положень Законопроєкту є такою, що потребує суттєвого доопрацювання.