ПРАВОВА ДОПОМОГА
Мобільна телефонна лінія з надання юридичних консультацій органам місцевого самоврядування 067 469 02 38
(консультації в робочі дні з 9:00 до 18:00, адвокат в робочі дні з 8:00 до 22:00)
ОТРИМАТИ КОНСУЛЬТАЦІЮІ. Частини перша-третя статті 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачають способи оприлюднення:
1) регуляторними органами:
- планів діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та змін до нього;
- звітів про відстеження результативності регуляторного акта;
2) розробниками проекту регуляторного акта:
- повідомлень про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій;
- проектів регуляторного акта;
- аналізів регуляторного впливу.
Для вказаних документів передбачено оприлюднення відповідними органами:
- в друкованих засобах масової інформації (власних або спеціально визначених за відсутності власних);
- на власній офіційній сторінці в мережі Інтернет.
У використаному у Законі словосполученні «та/або» щодо вказаних способів оприлюднення сполучник «та» означає можливість поєднання цих двох способів, а сполучник «або» означає можливість використання лише одного способу і виключення іншого. Використання цих двох сполучників спільно означає можливість вибору відповідним органом тієї редакції відповідної норми (як одним так і з другим сполучником) виходячи з умов його діяльності.
Тобто можливі такі варіанти оприлюднення:
1) в друкованих засобах масової інформації та на офіційній сторінці в мережі Інтернет;
2) або в друкованих засобах масової інформації;
3) або на офіційній сторінці в мережі Інтернет.
Разом з тим для уникнення невдоволення з боку громадян, які не використовують мережу Інтернет, радимо оприлюднювати у пресі повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій. У такому випадку вказана категорія громадян отримує можливість дізнатися про наявність відповідних проектів регуляторних актів.
ІІ. Частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання. Тобто для прийнятих регуляторних актів оприлюднення в друкованих засобах масової інформації є обов'язковим.
07.02.2012
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 346, статті 349 Цивільного кодексу України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
Для вирішення проблеми необхідно звернутися до суду в порядку цивільного процесуальному порядку з позовною заявою до власника зруйнованого будинку. У позові зазначається, що місце реєстрації проживання або перебування відповідача невідоме.
Частиною дев’ятою статті 110 ЦКУ передбачено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Відповідно до частини дев’ятою статті 74 ЦКУ такий відповідач викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.
У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів у порядку передбаченому статтями 224-233 ЦКУ.
Позовна заява повинна містити клопотання про залучення до справи на боці відповідача бюро технічної інвентаризації у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. До заяви потрібно додати матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення об'єкта.
Позовними вимогами повинно стати:
1) припинення права власності відповідача на будинок у зв’язку з його знищенням;
2) зобов’язання БТІ закрити розділ Реєстру прав власності на нерухоме майно прав та реєстраційну справу на житловий будинок, що знаходиться за певною адресою і належить відповідачу з вказівкою на документи, що посвідчують його право власності, у зв’язку із його знищенням.
02.02.2012
На лист Асоціації міст України з вказаного питання Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України своїм листом від 23.12.2011 № 8/10-537-11 повідомило таке.
Згідно з пунктом 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цьому житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого приміщення у гуртожитку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них.
Враховуючи вищевикладене, право на приватизацію разом з громадянином, який був вселений у гуртожиток на підставі ордеру і протягом не менше п'яти років фактично проживає та зареєстрований у ньому, мають члени сім'ї цього громадянина, зокрема дружина, яка фактично проживає та зареєстрована разом з ним у цьому ж гуртожитку незалежно від часу реєстрації місця проживання у ньому.
19.01.2012
На лист Асоціації міст України з вказаного питання Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України своїм листом від 23.12.2011 № 8/10-537-11 повідомило таке.
Основні умови для реалізації права громадян на приватизацію приміщень у гуртожитках визначено Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Однією з цих умов є законність реєстрації місця проживання та фактичне проживання у гуртожитку і понад п'ять років громадянина, якому було видано спеціальний ордер на вселення.
Закон не містить обмежень для приватизації додаткових житлових приміщень, отриманих громадянами під час проживання у гуртожитку.
Отже, якщо громадянин проживає у гуртожитку на підставі ордера виданого у 2007 році, отримання ним через кілька років ще одного ордеру на додаткове житлове приміщення у цьому ж гуртожитку не позбавляє його прав на приватизацію у 2012 році обох приміщень, в яких проживають він та члені його сім'ї.
19.01.2012
На лист Асоціації міст України з вказаного питання Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України своїм листом від 23.12.2011 № 8/10-537-11 повідомило таке.
На думку Міністерства, збереження терміну реєстрації (загальний п'ятирічний термін) з метою надання громадянинові права на приватизацію займаного ним жилого приміщення у гуртожитку можливе у разі, якщо за ініціативою власника гуртожитку громадянина було переселено з одного гуртожитку до іншого, що також належить цьому власнику.
19.01.2012
Частиною шостою статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що у разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання. Порядок та випадки проведення закритих засідань Законом не регламентується. В свою чергу, відповідно до частини чотирнадцятої статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» процедурні питання та порядок роботи сесії визначаються регламентом ради. Тому на нашу думку, правове регулювання порядку проведення закритих засідань ради віднесено Законом до компетенції ради і повинно передбачатися її регламенті.
Як показує практика, радами в їх регламентах переважно не встановлюються підстави проведення закритих засідань. Такі питання вирішуються радами за наявності відповідної ініціативи в індивідуальному порядку. Однією з можливих підстав таких засідань може бути необхідність збереження конфіденційності інформації.
Закриті засідання проводяться у звичайному порядку за такими винятками: 1) у залі засідань повинні знаходитися лише особи, які мають на це право; 2) фіксація закритого засідання не здійснюється, крім службової фіксації, що не містить змісту обговорення. На нашу думку, участь у роботі закритого засідання можуть брати крім депутатів відповідної ради та голови за рішенням ради й інші особи у разі необхідності.
Закритість засідання поширюється лише на саму процедуру прийняття рішень і не поширюється на самі рішення. Тобто прийняті рішення оприлюднюються у загальному порядку. Потрібно враховувати, що пунктом 2 частини першої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено обов’язок оприлюднювати всі нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних).
13.01.2012
Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» первинними джерелами відомостей про фізичну особу є:
видані на її ім'я документи;
підписані нею документи;
відомості, які особа надає про себе.
Тому на нашу думку відомості отримані від фізичної особи за її підписом можуть включатися до бази персональних даних.
1. Згідно з частинами другою, третьою статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
2. Порядок формування окремих видів тарифів на житлово-комунальні послуги затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».
3. Підпункт 2 пункту "а" статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, міських рад повноваження з встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг). Розмежування компетенції між національною комісією та виконавчими органами рад здійснюється за принципом: тарифи на послуги, ліценції на які видає національна комісію, встановлюються нею ж, тарифи на послуги, ліцензії на які видають облдержадміністрації, встановлюються виконавчими органами рад.
На даний час отримання висновку Держцінінспекції законодавством не передбачено. Однак відповідний проект урядової постанови наразі проходить процедуру погодження.
4. Рішення виконавчих органів сільських, міських рад щодо встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги не є регуляторними актами відповідно до абзацу одинадцятого частини третьої статті 3 Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» у редакції Закону України від 22.12.2011 р. N 4231-VI.
02.02.2012
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» після досягнення граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування посадові особи місцевого самоврядування за рішенням відповідного голови можуть бути залишені на посадах радників чи консультантів (патронатна служба), якщо такі посади передбачені штатним розписом, на умовах строкового трудового договору. Частиною четвертою статті 10, статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» право добирати та приймати на службу помічників, радників (патронатну службу) мають голови районних, районних у містах, обласних рад, Київський та Севастопольський міський голова та міські голови (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення).
Разом з тим, робота на посаді радника в даній ситуації до стажу державної служби входитиме, але цей стаж не дасть права на пенсію державного службовця. Це пов’язано з тим, що частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» передбачено право на одержання пенсії державних службовців для чоловіків за таких умов:
1) досягнення віку 62 роки;
2) наявність страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років;
3) робота на посадах державних службовців на час досягнення зазначеного віку.
Остання умова недотримується.
Однак, припускаємо, що вказаній особі термін перебування на службі продовжувався розпорядженням міського голови на термін більший ніж 62 роки. Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» чоловіки, які досягли граничного віку перебування на державній службі, дипломатичній службі, службі в органах місцевого самоврядування - 62 років і які на день набрання чинності цим Законом перебувають відповідно на державній, дипломатичній службі або на службі в органах місцевого самоврядування на підставі прийнятого в установленому законом порядку рішення про продовження терміну їх перебування на службі, можуть перебувати відповідно на державній, дипломатичній службі чи на службі в органах місцевого самоврядування до закінчення терміну такого продовження.
Тобто у такому випадку граничний вік перебування на службі буде вищим за 62 роки і у разі дотримання інших умов у вказаної особи виникне право на пенсію державного службовця.
Звертаємо увагу, що 09.12.2011 Верховна Рада прийняла Закон (проект Закону № 9266 від 06.10.2011), яким підвищюється граничний вік для всіх посадових осіб місцевого самоврядування до 65 років.
12.12.2011
Відповідно до частини п’ятої статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон) на сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом. Частина перша статті 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» встановлює, що депутат місцевої ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради. Кожний депутат місцевої ради у раді має один голос. Частина друга статті 59 Закону України передбачає, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Тому голос міського голови зараховується так само як і голос депутата міської ради.
Звертаємо увагу, що при визначенні кворуму на засіданні ради враховуються лише депутати ради. Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (частина одинадцята статті 46 Закону). Це питання є організаційним і його не можна віднести до повноважень депутата місцевої ради.
В Україні загальний склад місцевих рад визначається парними числами. У разі участі міського голови на пленарному засіданні загальний склад ради збільшується на одиницю. Але це не впливає на визначення більшості, оскільки вона буде однаковою як і з парним так і непарним загальним складом ради для даної ситуації.
24.11.2011
